Замок

Відомо, що  буцнівський замок побудували брати Ніпчиці між 1532 і 1540-им роками за власні кошти під керівництвом досвідчених фортифікаторів Яна з Делейова і Миколая Іскижіцького.

До половини ХІХ ст. у ньому були три чотиристоронні башти, одна з них мала глибокі льохи і бочкоподібні склепіння, а також ренесансові утворення вікон. Дві дальші двоповерхові вежі були з’єднані між собою довгим одноповерховим переходом, що був покритий гладким дахом. З боку під’їзду вздовж своєї довжини були підсінки з дерев’яними філярами. Обидві вежі були накриті чотирискатним дахом і по боках ще мали прибудови, такі ж, як головний корпус. При правій прибудові був парадний під’їзд, а при лівій – господарський. Середній корпус цього палацу з шістьма великими покоями, освітленими з двох боків, був призначений для репрезентаційних цілей.

Мав замок дуже багато пам’яток і витворів мистецтва. До них належали родинні портрети… Надзвичайно велику пам’яткову цінність мали старі годинники, у тому числі один настінний епохи Людовіка ХV, а другий – періоду Наполеона І. Були тут литі пояси, старовинна зброя, дуже велика кількість старовинного срібла, клеймованого родинними гербами Серватовських, Скарбек-Крушевських і Пузинів.

Замок втратив своє пряме значення близько 1850 року, а його рештки використані при будівництві двору Серватовських (він містився та тому місці, де зараз подвір’я Вацковських і побудовано медичний пункт).

Під час Першої світової війни, у 1915 році, палац, як і переважна більшість сільських дворів, був спалений і знищений, а вже після війни його не відбудували. У міжвоєнний період останні представники роду Серватовських жили в адміністративному будинку, який мав вигляд польського дворика. Парку у Буцневі не було. Біля замку знаходився тільки город, а також соснові і листяні дерева.

Частина збережених цінностей замку після 1920 року була перевезена у помешкання Серватовських до Львова. У квітні 1940 року Серватовських арештували і вислали до Казахстану, і майже всі цінності загинули.